«Досвід не з’явиться на дивані»: 54-річний кулеметник із Полтавщини пройшов Бахмут і Роботине, а зараз служить у ТЦК
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Він працював на звичайній цивільній заправці, про кар’єру кадрового військового навіть не замислювався, а з усього армійського минулого мав за плечима лише строкову службу на початку далеких 1990-х років. Проте велика війна докорінно змінила його життя, перетворивши на досвідченого бойового сержанта, який тримав позиції у найпекельніших точках фронту. Історію 54-річного захисника В’ячеслава Вівтоніченка оприлюднила Група комунікацій Полтавського обласного ТЦК та СП.
На початку повномасштабного російського вторгнення в кулуарах формування оборонних сил В’ячеслав без вагань мобілізувався до лав 62-го окремого стрілецького батальйону. Цей підрозділ активно створювався саме з добровольців та жителів Полтавщини, а чоловіка призначили на посаду командира кулеметного відділення.
Від кордонів Чернігівщини до окопів Курдюмівки з кулеметом Максима
Після проходження базового вишколу особовий склад підрозділу направили на бойове чергування. Спочатку, в червні 2022 року, полтавські стрільці контролювали північні державні рубежі на Чернігівщині, прикриваючи берег Десни та діючи у складі мобільних вогневих груп для протидії ворожим дронам.
Проте вже наприкінці жовтня батальйон перекинули у самий вир бойових дій на Донеччину — на Бахмутський напрямок. Позиції полтавців розташовувалися поблизу Курдюмівки під постійними безперервними обстрілами артилерії.
«Коли заходили туди уперше, я особисто на собі тягнув кулемет Максима з водяним охолодженням. Ото така зброя була в нас на початку. Два місяці ми тримали той напрямок. Були не стільки стрілецькі бої, скільки тотальні ворожі обстріли. Але, попри надскладні умови, наша рота тоді змогла вийти з позицій без жодної втрати», — згадує старший сержант.
Згодом батальйон вивели на відновлення, і він офіційно увійшов до складу 118-ї окремої механізованої бригади. В’ячеслав планував перевестися на водія, проте через дефіцит досвідчених сержантів його призначили командиром відділення — командиром бойової машини (БМП). Після злагодження бригада вирушила на Запорізький напрямок (район Оріхова), де полтавець брав безпосередню участь у запеклих шляхетних боях за Роботине та Малу Токмачку.
Коли тиск 220, а організм не витримує навантажень
Роки безперервної служби на передовій, контузії, серйозні проблеми зі спиною та постійне моральне напруження дали про себе знати. Улітку 2025 року під час виконання завдань на фронтовому пікапі в умовах надскладної обстановки організм воїна дав збій.
«За хлопців своїх постійно хвилювався, цілодобово на зв’язку. Одного дня приїжджаю з позицій — а тиск зашкалює під 220. Комбат тоді подивився на мене і прямо сказав, що пора проходити військово-лікарську комісію (ВЛК) та переводитися за станом здоров’я, бо бойові виходи я фізично вже не тягну», — ділиться сержант.
Важка місія: служба у цивільно-військовому співробітництві ТЦК
У вересні 2025 року старшого сержанта В’ячеслава Вівтоніченка перевели до Другого відділу Кременчуцького районного ТЦК та СП у місті Глобине. Тут він увійшов до складу відділення цивільно-військового співробітництва (CIMIC).
Чоловік зізнається, що ця робота морально навіть важча за окопи: він займається евакуацією та перевезенням тіл загиблих побратимів, взаємодіє з родинами полеглих Героїв, зниклих безвісти та полонених, а також безпосередньо організовує поховання військових із належними почестями.
«Така робота, що нікому не побажаєш. Емоційно це дуже складно. Але її теж хтось повинен виконувати. Ми зобов’язані гідно вшановувати кожного воїна, який віддав життя за свободу України», — переконаний військовий.
Попри перенесені випробування, ветеран зберігає залізну мотивацію і закликає цивільних не ховатися від свого обов’язку:
«У 2022-му ми йшли, щоб уберегти рідних від окупації. І зараз мета та сама — щоб Росія не прийшла в наші домівки. Я розумію, що цивільні чоловіки бояться йти, бо не мають бойового досвіду. Але ж у мене його теж не було! Досвід не з’явиться, якщо просто лежати на дивані й дивитися новини. Треба підніматися і допомагати хлопцям на фронті. Ми ж, українці, всі в душі козаки, тому маємо боротися за свою країну».
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
